«Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову. Ми повинні бути свідомі того, що мовна проблема для нас актуальна і на початку 21 століття. І якщо ми не схаменемося, то матимемо дуже невтішну перспективу».
Пророчими виявилися слова Ліни Костенко…
І події сьогодення, і ті, що відбувалися багато століть тому, вчать нас одному: Російська імперія завжди намагалася знищити українську мову.
У 1627 році цар Олексій Михайлович видав указ, згідно з яким вимагалося зібрати в церквах усі книжки українською і спалити.
Цар Петро I у 1709-му видав указ про заборону друкування книг українською.
1748-го за указом Синоду заборонено викладання українською мовою, закрито 866 шкіл. І це у той час, коли в самій Московії шкіл було менше 100.
У 1863 році з’явився Валуєвський циркуляр: «Украинского языка нет и не было, а кто этого не признает – враг России». І це далеко неповний список заборон…
Нинішня російсько-українська війна також розпочалася через мову. Саме мовний фактор Росія використала як головний привід до агресії, пояснивши її потребою захисту російськомовних громадян в Україні.Маємо визнати, Росія так легко анексувала український Крим саме завдяки інформаційній кампанії, поле для якої ретельно готувалося заздалегідь. Схожу тактику застосовано й на сході України. Проросійські настрої неабияк посприяли розв’язанню війни на Донбасі та окупації його частини. Головнокомандувач об’єднаних Збройних сил НАТО в Європі Філіп Брідлав охарактеризував російську інформаційну кампанію проти України як «найбільш дивовижний інформаційний бліцкриг, який ми коли-небудь бачили в історії інформаційних воєн».
Закон про мову, підписаний п՚ятим Президентом України Петром Порошенком, став потужною перемогою на чи не найважливішому фронті боротьби за єдність, цінності і наше спільне майбутнє у вільній Україні.
Наші вороги завжди використовували мову для нашого роз՚єднання. Сьогодні наше завдання – робити все для того, аби мова нас об՚єднувала!
