Сьогодні ми відзначаємо День державного прапора України.
Історія синьо-жовтого прапора така ж старовинна й терниста, як і історія нашого народу. Все почалося із золотого лева на синьому тлі, що використовувався на печатках господарів Галицько-Волинського князівства. Пізніше жовто-синя кольорова гама мігрувала й на козацькі корогви. Навіть Кубанські козаки користувалися жовто-синім прапором з червоним хрестом.
На початку 19 століття синьо-жовтий лев став одним з українських національних символів. Тоді це набуло справді національного значення. У 20 столітті українські революціонери прикрашали свою форму синьо-жовтими стрічками, аби продемонстувати свою національну ідентичність.
Сьогодні ми — сучасні українці, волонтери, військові, медики, вчителі, підприємці, вивішуємо стяги на балконах й машинах, на військовій техніці й офісних столах, щоб вчергове продемонструвати свою позицію. Викарбуваний вогнем революцій, наш державний прапор став символом незламності, символом цінності життя кожного українця й важливості нашої перемоги.
Коли на могилах воїнів, полеглих за нашу свободу, майорять синьо-жовті стяги, коли тисячі маленьких прапорців з іменами вбитих путінським режимом цивільних колише вітер на Майдані Незалежності, пам‘ятаймо його символізм. Пам‘ятаймо, якою ціною ми відстоюємо нашу націю, нашу свободу й нашу державну символіку. Коли після деокупації українські прапори знову повертаються на вулиці міст і сіл, коли звільнені з російського полону бійці цілують й огортаються в державний прапор, пам’ятаймо, що всюди, де є наш двокольор, панує свобода, мир та безпека.
Віримо, що скоро наш стяг майорітиме над кожним населеним пунктом нашої країни. Наш прапор — прапор переможців! Дякуємо нашим воїнам за те, що ми живемо у своїй вільній країні.
Слава Україні! Героям слава!
